Козівська районна державна адміністрація
47600, смт.Козова, вул.Грушевського, 38
 
укр рус eng
Пошук
Розширений пошук

Корисні посилання

http://www.oda.te.gov.ua/data/upload/content/main/ua/posilbody/prezident.gif 

 

https://nads.gov.ua/

Опитування

.
На головну

Волянюк Сергій, кандидат історичних наук, дослідник історії українських визвольних змагань 1930–1950 рр.


Волянюк Сергій, кандидат історичних наук, дослідник історії українських визвольних змагань 1930–1950 рр. Сфера зацікавлень: діяль- ність УВО, ОУН, УПА, УНС, УГВР. Народився 11 серпня 1988 р. у с. Острів Тернопільського р-ну. Закінчив історичний факультет Тернопільського національ- ного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Автор низки наукових та науково-популярних статей і книжок про національно-визвольний рух ОУН і УПА 1940- х – 1950-х рр. в Україні. (м. Тернопіль) роль тернопільщини                                                                                          у національно-визвольних змаганнях оУн та Упа Утвердження незалежності Української держави, становлення її громадянського су- спільства, формування національної свідомості відбувається в умовах бурхливого зростан- ня інтересу до історичного минулого. Осмислення попередніх етапів історичного розвитку українського народу забезпечує неперервність державотворчих традицій та процесу наці- ональної консолідації. У цьому контексті важливе значення має вивчення діяльності укра- їнського національно-визвольного руху, зокрема, збройної боротьби Української Повстан- ської Армії (УПА) у 40–50-х рр. ХХ ст. Висвітлення цього питання в цілому неможливе без вивчення та аналізу діяльності армії в окремих регіонах, зокрема на Тернопільщині, так, як це зроблено у дослідженнях діяльності УПА на Волині, Закерзонні, Львівщині та ін. Територія Тернопільщини у подіях 1940–1950-х рр. відіграла одну з ключових ролей, стала одним із епіцентрів формування та діяльності перших відділів УПА. На зламі 1942– 1943 рр. військова (організаційно-мобілізаційна) референтура ОУН на Волині під керівниц- твом Василя Івахіва (“Сом”), який ще у 1941 р. виконував обов’язки військового референта Тернопільського обласного проводу ОУН, починає унормовувати свою роботу, розбудову- вати перші повстанські відділи та призначати відповідних командирів. Так військова ре- ферентура Кременецької округи ОУН у особі Іллі Ткачука (“Олег”), Івана Климишина (“Крук”) та Івана Міщенка (“Корж”) взимку формує збройний відділ, який провів одну з перших бойових операцій повстанської армії – у ніч з 19 на 20 лютого 1943 р. захопив на- цистську тюрму м. Кременець та звільнив в’язнів [1]. Весною 1943 р. на Кременеччині чи- сельність повстанських загонів, як і на усій території Волині й Полісся, зростає, внаслідок чого для керівництва формуються військово-територіальні штаби, які підпорядковуються Головній Команді УПА. Кременеччина, спільно із прилеглими теренами Рівненщини, уліт- ку 1943 р. сформували групу УПА під криптонімом “Богун”. Перехід українського визвольного руху на Західноукраїнських землях до збройної бо- ротьби проти німецьких окупантів розпочався навесні 1943 р. Відповідно до рішень ІІІ Кон- ференції ОУН її мережа активізувала військову роботу [2, с. Х]. Весною 1943 р. у Галичині ОУН розпочала створення військових формувань, які в червні-липні 1943 р. отримали назву Українська Народна Самооборона (УНС). Перша у Галичині вишкільна сотня УНС “Трем- біта” була організована у травні 1943 р. у Стратинських лісах Бережанської округи ОУН. Очолив цю сотню к-р “Чмелик”, який згідно наказу керівництва у червні 1943 р. вивів її в Долинщину для подальшого вишколу [3, с. 12]. На відміну від прилеглих лісових терито- рій Волині (де діяли підрозділи УПА групи “Богун”) та регіону Карпатських гір, значна частина Тернопільської області ОУН була менш придатна до повстансько-вишкільних дій. 21 Тому протягом кінця літа-осені 1943 р. підрозділи, які створювалися та діяли в області, за чисельністю не перевищували чот (як правило, 15–40 осіб). Основна ж маса мобілізовано- го контингенту відходила до вищеназваних регіонів на вишкіл. Однак у Тернопільській області ОУН формувалися і місцеві відділи, які в майбутньому стали основою регулярних відділів УПА. Військовий референт обласного проводу ОУН та командир УНС на Терно- піллі О. Польовий згадував, що станом на початок 1944 р. було сформовано шість сотень, а ще дві перебували у стадії організації. Повстанський рух поширився з північного-заходу на усю південно-східну частину області та частину Кам’янець-Подільщини і Проскурівщини [4, с. 2]. Взимку 1943–1944 рр. на основі УНС Тернопільської області була створена воєнна округа (група) “Лисоня” з порядковим номером 3 (ІІІ, ВО 3 “Лисоня”), яку під псевдонімом “Остап” очолював обласний військовий референт Омелян Польовий. 1944 рік – це період стрімкого збільшення чисельності повстанської армії на усіх тери- торіях і, як наслідок, збільшення їх активності. Так лише “Лисоня” упродовж 1944 р. нара- ховувала понад 20 сотень УПА. Також активну діяльність вели відділи повстанської армії з країв УПА-Північ та УПА-Південь на Кременеччині та суміжних з Тернопільщиною тери- торіях Хмельниччини та Кам’янець-Подільщини. У цей час відділи УПА діяли переважно куренями (батальйонами), досить часто загонами (полками) і у виняткових випадках з’єд- наннями (дивізіями). Для прикладу, в найбільшому бою УПА під селами Антонівці-Гурби на межі Тернопільщини та Рівненщини у квітні 1944 р. з’єднання повстанців – к-р Петро Олійник (“Роман”), шеф штабу Дмитро Казван (“Гриць”), оперативний к-р Микола Сви- стун (“Ясень”) – нараховувало понад 20 лінійних сотень, а також кілька відділів особливого призначення (близько 5 тис. вояків). У воєнній окрузі “Лисоня” у вересні 1944 р. більшість відділів діяли у складі загонів О. Польового (“Остап”) – 6 сотень, та Дмитра Карпенка (“Яструб”) – 5 сотень [5, с. 72]. Восени 1944 р. на території Тернопільщини базувалася і фак- тично формувалася Кам’янець-Подільська група УПА під командуванням Ярослава Білин- ського (“Бистрий”), яка нараховувала близько 10 сотень. Тернопільщина дала для УПА значну кількість командних кадрів, які зайняли одні з найвищих посад, отримали високі звання та нагороди. Для прикладу – уродженець м. Зба- раж полковник Дмитро Клячківський (“Клим Савур”), уродженець смт. Залізці Зборівсько- го р-ну полковник Володимир Якубовський (“Бондаренко”, “Стрийський”), уродженець с. Вербів Підгаєцького р-ну майор Мартин-Василь Мізерний (“Рен”), уродженець с. Антоні- вці Шумського р-ну майор Федір Польовий (“Поль”), уродженець м. Тернопіль сотник Сте- пан Новицький (“Вадим”, “Спец”), уродженець с. Лісники Бережанського р-ну сотник Ва- силь Шепета (“Чорний”) та багато інших. Із початком 1945 р. підпілля ОУН Тернопільщини стало основою для створення Поділь- ського краю ОУН, за яким закріплювалися для діяльності території сучасних Хмельниць- кої і Вінницької областей [6, с. 7]. Внаслідок реорганізації структури УПА та ОУН у 1945 р. відділи повстанської армії ВО 3 “Лисоня” та групи підпільників відправлялися у ці області з метою розбудови на нових територіях баз підпілля, закріплення у них військових одиниць та проведення військово-пропагандистської діяльності. Також слід зазначити діяльність на території Тернопільщини ряду друкарень, які випускали свою продукцію для поширення на теренах Проскурівщини, Кам’янець-Подільщини, Вінничини, Київщини [7; 8] та ін. Варто зазначити, що для діяльності на територіях “за Збручем” кадровий склад підби- рався із кращих членів ОУН Тернопілля, зокрема, і з колишніх вояків воєнної округи “Ли- соня”. Наприклад, Григорій Левко (“Бодьо”, “Цвях”, “Шепель”, “Шум”) на початку 1944 р. проходив військовий вишкіл у сотні “Рубачі”, а згодом служив у сотні “Буйні”. У “Буйних”, фактично рік, з осені 1943 р. також служив Михайло Кріса (“Блуд”, “Кобзар”). Петро Ко- лісник (“Гора”, “Ігор”, “Черник”) у серпні 1944 р. вступив у сотню “Сірі Вовки”, де служив розвідником, а з осені 1945 р. до розформування УПА – в охороні к-ра тактичного відтин- ка (ТВ) “Південь”. Ройового сотні “Сірі Вовки”, а з осені 1945 р. бойовика в охороні к-ра ТВ “Південь” “Буга”-“Бояна”, у липні 1948 р. також відправили для роботи на сході. Воло- димир Юркевич (“Змагун”, “Молот”) у жовтні 1943 р. відправився добровольцем у сотню УНС “Орли”, з якою діяв до весни 1945 р. [9, с. 319–320]. У 1945 рр. відділи УПА, відповідно до наказу крайового військового штабу УПА-Захід, 22 із близьких до регулярних військових форм боротьби перейшли до повстансько-партизан- ських дій дрібними відділами, які у свою чергу отримали прив’язку до території районів. Упродовж 1945 р. командування ВО “Лисоня” зайнялося опануванням новоприєднаних те- риторій, організувавши у ці терени кілька рейдів та передислокувавши на них підрозді- ли УПА. Протягом 1945–1946 рр. відділи УПА вели активну військово-пропагандистську діяльність проти радянської адміністрації та військ НКВС (від березня 1946 р. – МВС). Масштабна протиповстанська акція, що тривала з січня по квітень 1946 р. на території За- хідної України, прискорила перехід УПА від партизанської діяльності до підпільної, що ви- лилося у рішенні розформувати відділи ВО 3 “Лисоня” та перевести їх у збройне підпілля. Розформування стосувалося не тільки Тернопільщини. Протягом літа-осені 1946 р. були розформовані майже всі відділи УПА-Північ, УПА-Південь та Львівської ВО 2 “Буг”. Не проводилася демобілізація лише деяких відділів у ВО 4 “Говерля” (регіон Карпатських гір був більш сприятливим для діяльності) та Закерзонської ВО 6 “Сян” (частково теж гірська місцевість та депортаційна політика польської влади вимагали збереження відділів УПА) [10, с. 54–56]. Однак слід підкреслити, що незважаючи на розформування, рештки відділів і надалі проводили військово-диверсійну діяльність. Приміром, група повстанців 31 серп- ня 1946 р. організували наступ на Бучацьку електростанцію, де 3 гранатами підірвали го- ловний трансформатор [11], почет командира Петра Хамчука (“Бистрий”) 20 і 22 жовтня 1946 р. оперував у райцентрі Коропець, де здійснено наскок на державну молочарню та промкомбінат [12, с. 426] та ін. У другій половині 1947 р. військові одиниці повстанської армії на території Подільського краю були розформовані, натомість діяло т. зв. “збройне підпілля”, яке об’єднувало членів, кандидатів у члени і симпатиків ОУН та безпартійних патріотів (серед них були і демобі- лізовані стрільці, підстаршини та старшини УПА), які діяли під загальним керівництвом Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Своїми рішеннями УГВР надало збройному підпіллю певних ознак війська: для членів підпілля введено воєнні ступені УПА, пошире- но відзначення військовими нагородами, введення нагородження медалями “За боротьбу в особливо важких умовах” (1948 р.) і “Х-річчя УПА” (1952 р.) [13, с. 101] та ін. Ряд уродженців Тернопільщини та підпільників, які діяли у лавах підпілля на цій те- риторії, стали членами цього представницького органу воюючої України. Приміром, уро- дженець с. Олесине Козівського р-ну Осип Дяків (“Горновий”, ”Наум”) обійняв посаду за- ступника Голови Генерального Секретаріату УГВР. Капітульний вікарій греко-католицької церкви отець Микола Хмільовський (“Аксіос”, “Лаврівський”), уродженець с. Покропивна Козівського р-ну, та працівник крайового осередку пропаганди Подільського краю Хриза- нф Гонтар (“Кузьменко”) стали членами УГВР. Варто зазначити, що підпілля під керівництвом УГВР, починаючи з 1944 р. широко про- водило боротьбу з колективізацією, консолідацію українців у краї та за кордоном, організо- вувало заходи, спрямовані на захист Української Греко-Католицької церкви. Найбільшими та наймасштабнішими за розмахами акціями, зокрема і на Тернопільщині стали бойкоти т. зв. Виборів до Верховної ради СРСР (10 лютого 1946 р.) та Верховної ради УРСР (9 лютого 1947 р.). Однією з найвідоміших – акція допомоги голодуючим із Наддніпрянщини, прове- деної у 1946–1947 рр. [13, с. 102–103] та ін. На початку 1950-х рр. становище підпілля ОУН в Україні, зокрема і на Тернопіллі, було досить складним, адже на місця полеглих провідників чи референтів, за браком кадрів, не призначали нових. Також переривалися зв’язкові лінії між керівництвом і низовими ланка- ми підпілля, що особливо гостро відчувалося наприкінці 1951–1952 рр. Проте, незважаючи на усі наявні проблеми, підпілля продовжувало свою організовану діяльність. Централізована (керована) боротьба збройного підпілля ОУН припинилася із арештом Голови Проводу ОУН Василя Кука (“Леміш”) у 1954 р. Натомість, на Тернопільщині, так як і на інших територіях, почався період організованого збройного спротиву окремих осеред- ків ОУН та індивідуальних дій повстанців-одинаків. Для прикладу, в селах Стара Ягіль- ниця та Шульганівка Чортківського р-ну в ніч на 9 березня 1954 р. підпільники залишили антирадянські написи на будівлях та розклеїли старі листівки. У с. Хмелева Заліщицько- го р-ну 22 липня 1954 р. арештували нелегала ОУН Дмитра Костюка (“Крук”). 10 квітня 23 1955 р. у с. Могильниця Теребовлянського р-ну спалено дім голови колгоспу. У с. Млиніске Теребовлянського р-ну 25 травня 1955 р. в будинок, у якому відпочивав прибулий у від- пустку майор польської армії, кинуто гранату, яка розірвалася в 2,5 м від дому. У ніч на 5 червня 1955 р. у с. Вербів Бережанського р-ну на символічній могилі, насипаній у 1941 р., був поставлений дерев’яний хрест із сплетеним зеленим вінком. 19 вересня 1955 р. в с. Лю- линці Лановецького р-ну спалено колгоспні скирти [14, с. 779–780, 784, 786]. Фактично, останньою ланкою збройного підпілля ОУН, яка впродовж 1955–1959 рр. вияв- ляла активність, була група Петра Пасічного (“Чорний”) у складі Марії Пальчак (“Стефка”) та Олега Цетнарського. Повстанці діяли на стику Підгаєцького, Бережанського та Рогатин- ського р-нів Івано-Франківської та Тернопільської обл. У червні 1959 р. підпільники здійс- нили невдалу спробу знищити працівника КДБ Підлубного, а 12 жовтня цього ж року біля с. Тростянець Бережанського р-ну застрелили лейтенанта КДБ Стороженка, якого на сучас- ному етапі дослідження збройної боротьби підпілля вважають останнім полеглим у бою з ОУН офіцером радянських спецслужб. 14 квітня 1960 р. облава батальйону внутрішніх військ Тернопільського управління КДБ виявила групу в Підгаєцькому р-ні Тернопільської обл. у лісі біля хутора Лози, розташованого між селами Шумляни та Божиків. В короткій перестрілці двоє повстанців загинули, а важкопоранена “Стефка” потрапила в полон. З во- рожої сторони було двоє поранених [15]. 20 жовтня 1960 р. у с. Слов’ятин Бережанського р-ну працівники КДБ викрили повстан- ський сховок, в якому захопити живим повстанця Михайла Перегінця (“Білий”, “Роман”) [16, с. 498]. У м. Бережани 2 травня 1961 р. було викрито групу підпільників ОУН [17]. У с. Староміщина Підволочиського р-ну в березні 1962 р. був затриманий член ОУН Григорій Осадчук, що переховувався в криївці. Згодом його засуджено на 10 років ув’язнення [18, с. 93]. Валентин Мороз у статті “Шістдесяті роки в Україні” подавав: “1963 року коло Бере- жан (Тернопільщина) відбувся бій групи українських підпільників із загоном КДБ (Автор даних рядків знає про це особисто, «з перших рук», від функціонерів обласних партійних установ Тернопільщини. Інформація про цю подію стала широко відомою в Галичині). Ці- каво, що керівник групи з шести підпільників перебував на нелегальному становищі з 1940 року. Двоє з членів прийшли до групи під час угорської революції 1956-го, коли в Західній Україні зринули сподівання, що «почнеться і в нас». Викриті й оточені загоном КДБ, всі підпільники застрелилися. Факт, що ще у 1963 році існувала добре законспірована група” [19, с. 153–154]. Історик та краєзнавець Олег Захарків у 2000-х рр. записав спогад Якима Поголода, який засвідчив, що його брат, Микола Поголод, восени 1963 р. повернувся у Бережанщину із Закарпаття, де перебував у підпіллі. Микола із ще одним підпільником проживали у с. Молохів Бережанського р-ну в домі Олекси Мидляка. “Брат із своїм товаришем викрали в колгоспі грузовий автомобіль у селі Августівці. Близько двох тижнів вони ним їздили – возили буряки з колгоспних полів людям. Заправлялися на заправках в рахунок колгоспів”. Згодом, М. Поголод збирався відправлятися в Карпати, але 5 листопада 1963 р. загинув з побратимом у бою із відділом КДБ [20]. У селі Улашківці Чортківського р-ну до квітня 1965 р. переховувався підпільник Петро Басюк. Виявлений міліцією підпільник у перестрілці вбив голову сільради і, будучи пора- неним, підірвався гранатою, щоб не потрапити у полон [21, с. 237]. повстанець юрій михайлецький у печерах біля с. Рукомиш Бучацького р-ну у 1940- х рр.. обладнав собі криївку, в якій переховувався до облави у 1967 р. З Бучача приїхала група КДБ, яка, оточивши звідусіль місце виходу, кинули у печери дві димові шашки. За даними місцевих жителів, підпільник обгорнув голову куфайкою і, обливши її нафтою, підпалив. Задихаючись і обгорівши він помер [22]. Ймовірно, його слід вважати останнім полеглим повстанцем. Оперативною групою управління КДБ в Тернопільській обл. 9 липня 1967 р. у с. Старі Петликівці Бучацького р-ну в домі Петрунелії Щербань затримано колишнього вояка сотні “Орли” Володимира Черкавського (“Зір”) та вилучено гвинтівку, 17 набоїв до неї, ніж, сол- датську екіпіровку і польову сумку. На допиті “Зір” розповів, що у домі П. Щербань перехо- 24 вувався від 1947 р., часу розформування відділу УПА [23]. У Чортківщині повстанець Ковальський з с. Ніври переховувався до самої смерті у 1970- х рр. Микола Маньовський (“Соловій”), який заявляв, що окупаційному режиму не ско- риться, помер в підпіллі у 1989 р. [21, с. 240]. Останні повстанці, не зрадивши ідеї національного визволення свого народу, вийшли із підпілля лише у 1991 р. після проголошення Україною Незалежності. Серед них був і надрайонний провідник Скалатщини Ілля Оберишин (“Стецько”) [24, с. 86 – 87]. На завершення варто також відзначити, що реальні історичні події зі збройної боротьби ОУН та УПА, які відбувалися на Тернопільщині, у наш час стають сюжетами для художніх та науково-популярних книг. Так на основі архівних матеріалів Олександр Есаулов напи- сав роман про національно-визвольну боротьбу на території Тернопільщини [25], а один із найтитулованіших і найулюбленіших письменників країни Василь Шкляр цього року ви- пустив черговий бестселер – “Троща” [26]. Перелік використаної літератури: 1. Марчук І. Штурм нацистської тюрми м. Кременець українськими повстанцями / Ігор Марчук [Електро- нний ресурс]. – Режим доступу: http://galinfo.com.ua/articles/shturm_natsystskoi_tyurmy_m_kremenets_ ukrainskymy_povstantsyamy_252590.html. 2. Літопис УПА. Нова серія. – Т. 2. Волинь і Полісся: УПА та запілля 1943–1944 / упоряд. Олександр Вовк. – Київ–Торонто, 1999. – 724 с. 3. В[ишитий] В. Хронологія Української Повстанчої Армія, частина І: (Х.1942–ХІІ.1943) / [Василь Сидор]. – [б. м.: б. в.], 1949. – 34 с. 4. Грещук Г. Як “поставала” УПА на Тернопіллі. Спогади командира Третьої ВО “Лисоня” групи повстан- ських військ УПА-Захід поручника “Остапа” (Омеляна Польового) / Григорій Грещук // Тернопіль Ве- чірній. – 1992. – 14 жовтня. – С. 2. 5. Мороз В. Завершальний етап збройної боротьби ОУН і УПА на українських землях / Володимир Мороз // Визвольний шлях. – 2004. – Кн. 8 (677). – серпень. – С. 72–87. 6. Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 12: Третя Подільська воєнна округа УПА “Лисоня”. Докумен- ти й матеріали / упоряд. Євген Штендера. – Торонто, 1989. – 352 с. 7. Іщук О. Ліквідація органами державної безпеки УРСР підпільних типографій Організації Українських На- ціоналістів у 1944–1954 рр. / Олександр Іщук, Наталія Ніколаєва. – К.: [б. в.], 2007. – 38 с. 8. Ніколаєва Н. Підпільні друкарні ОУН та їх ліквідація каральними органами СРСР в 1944–1954 рр. / Наталія Ніколаєва. – Торонто–Львів: Видавництво “Літопис УПА”, 2012. – Літопис УПА. Серія “Події і люди”. – Кн. 20. – 132 с. 9. Волянюк С. Збройна боротьба українського підпілля у 1940–1960-ті рр. на території Подільського краю / Сергій Волянюк // “Підгайці та Підгаєччина” / упоряд. Степан Колодницький. – Тернопіль: “Астон”, 2017. – С. 312–330. 10. Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943–49. Довідник / Петро Содоль. – Нью-Йорк: Пролог, 1994. – 199 с. 11. ГДА СБУ. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 449. – Арк. 233. 12. Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 9: Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріали. Книга друга: 1946–1948 / упоряд. Євген Штендера, Петро Потічний. – Торонто, 1982. – 520 с. 13. Мороз В. Історія створення і діяльності Української Головної Визвольної Ради / Володимир Мороз // Ви- звольний шлях. – 2004. – Кн. 7 (676). – липень. – С. 88–106. 14. Сергійчук В. Український здвиг: Поділля. 1939–1955 / Володимир Сергійчук. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2005. – 840 с. 15. Москаль Р. Останній бій УПА. Тернопільщини, 1960 рік / Р. Москаль [Електронний ресурс]. – Режим до- ступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/28/33736/. 16. Патриляк І. Перемога або смерть: український визвольний рух 1939–1960 роках / Іван Патриляк / Центр дослідження визвольного руху. – Харків: “Клуб сімейного дозвілля”; Львів: “Часопис”, 2015. – 512 с. 17. Стенограма п’ятого пленарного засідання Верховної ради України / Доповідь В. Кириленка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iportal.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/5711.html. 18. Реабілітовані історією. Тернопільська область / упоряд. О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал. – Тернопіль: ВАТ “ТВПК «Збруч»”, 2008. – 728 с. 19. Мороз В. Шістдесяті роки в Україні: [нац. питання, націоналізм] / В. Мороз // Всесвіт . – 1993 . – №11/12 . – 25 С. 152–156. 20. Архів О. Захарківа. – Спогад Якима Поголода. 2010 р. 21. Мизак Н. За тебе, свята Україно. Південне Надзбруччя у визвольних змаганнях ОУН, УПА. Чортківський надрайон ОУН. Кн. 2. / Нестор Мизак. – Чернівці: “Буковина”, 2000. – 416 с. 22. Жарчинська О. 20 років бандерівець переховувався у печерах / Ольга Жарчинська [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.visnyk.lutsk.ua/2011/08/17/12310/. 23. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 1. – Спр. 954. – Арк. 129. 24. Оберишин І. Півстоліття в підпіллі / Ілля Оберишин. – Тернопіль: ПП Ільчишин І. С., 2002. – 104 с. 25. Есаулов О. Переможців не судять. Роман. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 336 с. 26. Шкляр В. Троща: роман. – Харків: Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2017. – 417 с.



Анонси подій

Інформаційні послуги