Козівська районна державна адміністрація
47600, смт.Козова, вул.Грушевського, 38
 
укр рус eng
Пошук
Розширений пошук

Корисні посилання

http://www.oda.te.gov.ua/data/upload/content/main/ua/posilbody/prezident.gif 

 

https://nads.gov.ua/

Опитування

.
На головну

Бомок мар’яна, учениця 8 класу Золотослобідської загальноосвітньої школи І-ІІ ст.


Бомок мар’яна, учениця 8 класу Золотослобідської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. Керівник – ГУСАК ярослава, учитель історії Золотослобідської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. (с. Золота Слобода)

У доповіді «Я. Старух – видатний діяч України» на основі глибокого аналізу , знайдених архівних документів та спогадів сестри учасника ОУН-УПА досліджується визвольна бороть- ба українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу на території Козівського району , який колись входив до складу Бережанського повіту я. Старух – видатний Діяч України Серед багатьох імен громадсько-політичних діячів, що прислужилися рідному народо- ві в роки національно- визвольних змагань в 30-40 роки двадцятого століття, була родина Старухів, а точніше - Тимотей Старух, син Ярослав і сестра Оля. Ми гордимося , що вони є уродженцями нашого села і їхнє родинне гніздечко збереглося в нашому селі до сьогодні. Учні З .Слобідської ЗОШ І- ІІ ст. під кіривництвом педагогів поставили перед собою завдання – зібрати і вивчити маловідому інформацію про одного з родини Старухів - Ярос- лава, цього визначного патріота, який в час жорстоких випробувань не зрадив національної ідеї і залишився їй вірним до кінця. Я. Старух - особистий товариш головнокомандуючого УПА, генерал-хорунжого Романа Шухевича - «Тараса Чупринки», починаючи зі студентських років. Його життєвий шлях – це тема для дослідж ення багатьох істориків і письменників, це гордість і зразок для укра- їнських поколінь. Але його біографія починається від його славного батька, визначного па- тріота й дипломата, який жив і творив на Бережанщині. Колективом школи було зібрано і досліджено літературу , відвідано Тернопільський та Бережанський музеї , вивчено і досліджено матеріали про діяльність та життєвий шлях Я. Старуха .Ці матеріали ми розмістили у наному шкільному краєзнавчо – народознавчому музеї – світлиці «Українська старовина». Ярослав Старух – провідний діяч Організації українських націоналістів (ОУН) у 1930– 1940 рр. Він народився 17 листопада 1910 р. в с. Слободі-Золотій (тепер – Золота Слобода) Бережанського повіту на Тернопільщині. Батько (депутат парламенту у Відні) Тимотей (нар. 1860), мати – Анна (нар. 1879, з роду Петрицька). У подружжі було п’ятеро дітей. Анна Петрицька була другою жінкою Тимотея, перша – Юлія-Олена Топольницька – померла 1901 р., залишивши чоловікові двоє малолітніх дітей. Зі Слободи-Золотої сім’я Тимотея Старуха 1912 р. переїздить у місто Бережани. У 1918–1919 рр., за часів ЗУНР, Ярослав Ста- рух ходить до ІІІ класу Бережанської народної (початкової) школи. Науку І та ІІ класу, через лихоліття війни, він засвоював удома. Батько після повернення наймав учительку, сусідку Іванну Сендецьку. Останній клас, тобто ІV, закінчив Ярослав у 1919–1920 рр.. З 1921 Ярос- лав навчається в Бережанській гімназії. Удома Т. Старух нікому з дітей не приділяв стільки уваги, як синові Ярославу. За спогадами Ольги Старух, «татко читав газети, щось із Славцьом обговорював, вони диспутували». До останніх днів Т. Старух у муках вів щоден- ник – «Опис мого життя». Незадовго перед смертю він записав: «Тяжко-тяжко рабом жити, а ще тяжче рабом і невільником вмирати». Т. Старух помер 21 квітня 1923 р. Життєві випро- бовування змушували Я. Старуха від дитячих років гартувати дух, дорослішати не за ро- ками. Він вчився на «відмінно», однак польські вчителі не завжди справедливо оцінювали його знання – якщо виходило «дуже добре», ставили «добре». У вищих класах Ярослав ви- бивається на одного зі здібних провідників, а в VII класі його вибрали на кошового. З пито- 42 мою енергією він надає організації динамічного росту, організовує нові курені (жіночі та хлоп’ячі), великий міщанський курінь і перший в Галичині «СелоПласт». Ярослав 1928 р. закінчує гімназію та дістає свідоцтво зрілості з відзначенням. І 1929 р. записується на прав- ничий факультет Львівського університету. Під час навчання у Львові він жив в Академіч- ному домі на вул. Супінського. Це був своєрідний осередок нелеґальної ОУН. З 1929 р. Ярослав – член Організації українських націоналістів. Зі вступом до ОУН його життя змі- нюється. Він вийшов на шлях справжньої боротьби українського народу за волю – жити вільним життям у власній державі. Окупаційна поліція незабаром отримала фальшиві дані: нібито в середині 1928 р. в Бережанах Я. Старух став членом Української військової органі- зації (УВО). Василь Кук з власного досвіду роз’яснив, що Я. Старух уже в старших класах гімназії мав зв’язки з УВО. За спогадами сестри, коло них у Бережанах, знизу вулиці, для поліції була збудована 2-поверхова кам’яниця, щоб функціонери спостерігали, що робиться на обійсті Старухів. За Я. Старухом, у місцях його постійного перебування, тобто в Бере- жанах і Львові, польська поліція вела таємний нагляд. Я. Старух не залишився осторонь розробки атентату на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Від Павла Музики особисто Старух забрав Гриця Мацейка, коли той мав виконати атентат… Сталося це 15 червня 1934 р. у Варшаві. Доказів участі Я. Старуха в замаху польська прокуратура не знайшла. Слідчий відділ у Львові заарештував Я. Старуха 17 червня 1934 р., а 7 липня, на українське Різдво Івана Хрестителя, його відправили до концентраційного табору в Бере- зі-Картузькій. При тому Я. Старух надалі вважався студентом університету Яна-Казимира у Львові. з Берези-Картузької він вийшов 21 грудня 1934 р. (за час утримання мав шість по- карань). Під арештом його повернули до Львова в розпорядження слідства IV Району ок- ружного суду, бо був підозрюваний у порушенні 97 ст. Кримінального кодексу. Я. Старух проходив по старій-новій справі державної зради II Речі Посполитої за участь в ОУН; голов- ний звинувачуваний – Володимир Коцюмбас. Отак 23 грудня 1934 р. Я. Старух мав допит, його тимчасово арештували; звільнили навесні 1936 р. Відновлювати вдруге навчання не випадало. Пошматована ОУН вимагала перетворень. Я. Старуха призначено до складу Кра- йової екзекутиви ОУН на Північно-західні українські землі (ПЗУЗ) – заступником і полі- тичним референтом. За спогадами Володимира Макара, з бігом часу Я. Старух став чудо- вим співбесідником, як і його батько. В ОУН він зайняв почесне місце доброго організатора й виховника юнацтва. Виявив себе талановитим публіцистом, співпрацюючи зі студент- ськими націоналістичними часописами «Студентський шлях», «Наш клич», «Вісті», «Го- лос нації», «Голос». Під його редаґуванням був відділ політичних вісток у популярному тоді виданні Івана Тиктора «Народна справа» (так звана «коров’яча газета» з накладом 40 000 прим.), а згодом став головним редактором масового націоналістичного тижневика «Нове село». У прикарпатському містечку Моршині 9 жовтня 1937 р. польська поліція таєм- но викрала Я. Старуха. Він заліковував хворий шлунок і нирки. Зчинився галас, пропала людина – та ніхто не знає куди. Про таке зникнення повідомляли навіть у США в газеті «Америка» (1937, ч. 123, 28 жовтня; № 136, 27 листопада). Львовом пішла поголоска, що коло води його викрали більшовики. Мати, Анна Старух, з допомогою Софії Король (у них проживав Ярослав) виявила, що син – у польській в’язниці аж у Холмі. Доказів не було, тож з огляду громадський розголос його незабаром звільнили. Постійна боротьба поліцейсько- го управління на Волині з ОУН, яка протистояла полонізації цього українського краю, спричинила наступне затримання Я. Старуха. Його й інших побратимів відвезли до в’язни- ці в Дубні. У слідстві військова контррозвідка застосовувала найбільш рафіновані садис- тичні методи допитів. У Богдана Старуха можна довідатися про їхню суть, а саме: «У Дуб- но поліція приготовила прилад для тортурування, в роді столярського варстату. Жертву прив’язували і корбою розтягували… Ярослав у ґрипсі писав, що це щось несамовите. Роз- дирання тіла повторяли щодня місяцями (!), пока жертва в гарячці вичерпана починала го- ворити, що їм було потрібне» (збережено ориґінальний стиль – ред.). У Рівному 22–26 трав- ня 1939 р. відбувся суд. Покарання Я. Старух відбув у в’язниці Кракова. Та вже 1 вересня 1939 р. почалася II Світова війна. В’язні пробиралися на волю. Я. Старух змушений був за- глянути «смерті у вічі». Як виявилося, польські студенти Кракова чинили самосуд: ходили по тюремних келіях і розстрілювали українців, засуджених за політичні справи. Залишити заґратовані мури Ярославові допоміг наглядач. Старух після виходу з тюрми з підірваним 43 здоров’ям приступив до праці в ОУН й організування української політичної еміґрації. Він був активний у пропаґандивній референтурі Проводу, який очолював Степан Ленкавський. В. Кук часто зустрічався з Я. Старухом у різних організаційних справах, питаннях вихован- ня та вишколу кадрів. З ініціативи Старуха постав перший Український допомоговий комі- тет (УДК) у Кракові, пізніше перетворений на Український центральний комітет. Голова УДК – доктор Володимир Горбовий, секретар – Ярослав Старух (установа містилася на вул. Зеленій, 26). Як очевидець, В. Кук відзначив, що Я. Старух допоміг багатьом отримати дах над головою, їжу, влаштуватися на роботу. Я. Старух уклав «12 Прикмет характеру україн- ського націоналіста» спільно з «44 Правилами життя українського націоналіста» (пера Зе- нона Коссака) доповнювали «10 Заповідей українського націоналіста» (Декалог) С. Ленкав- ського (1929). У сукупності вони складали «правильник», якого повинен дотримуватися український націоналіст ОУН(Б). Їх вивчатимуть старшини і стрільці Української повстан- ської армії. У Кракові 10 лютого 1940 р. ОУН розкололася. Утворився Революційний провід ОУН (Бандери). Я. Старух підтримав Степана Бандеру, а не Андрія Мельника. Ось і 1–3 квітня 1941 р. в Кракові відбувається II Великий збір ОУН, на якому С. Бандеру обрано го- ловою проводу. Узаконюється діяльність українських націоналістів, які не погоджувалися з А. Мельником. У підготовці та проведенні заходу активну участь брав Я. Старух. У ході II Світової, 22 червня 1941 р. спалахнула нацистсько-комуністична війна. З Польщі відправ- ляються похідні групи ОУН – і Бандери, і Мельника. Я. Старух повернувся на Батьківщину. У світлиці «Просвіти» обрано посадника Львова, д-ра Юрія Полянського, та створено місь- ку управу. Компетентним для цього був Я. Старух. Зібрання переросло в Національні збо- ри, головування перебрав Я. Стецько. За дорученням Бандери, він проголосив відновлення державності України 30 червня 1941 р. Документ передано Я. Старухові та Леву Ребетові для негайного озвучення в радіостанції. Зенон Тарнавський, диктор Першої української ра- діостанції ім. Євгена Коновальця, зазначив, що пізно ввечері «прийшов Старух. (…) Усі були схвильовані. (…) Треба починати. (…) Старух… почав читати Декларацію. Читав по- ганенько, бо світло ледве блимало, він до того мав невиразну дикцію, не вимовляв „р”. Піс- ля нього Зенон Тарнавський читав звіт з Народних зборів» (збережено ориґінальний стиль – ред.). Погрози з Берліна не могли зупинити довгоочікуваних подій. Я. Стецько затверджував Українське державне правління (уряд – ред.). За списком 5 липня, Я. Старух і Осип Позича- нюк були призначені державними секретарями Міністерства інформації і пропаґанди. Зав- дяки великій творчій жертовності Я. Старуха та героїчній працьовитості «Друкаря» 1942 р. побачила світ нова «Історія українського народу». На книжці, для конспірації, зазначено: «Лейпциґ, 1941». Своєму творінню Я. Старух підібрав промовисту назву – «Тисяча років життя й боротьби Українського народу. (Короткий нарис історії України)» (Лейпциґ [Львів], підпільно лінотипно складено в друкарні «Атлас» і надруковано в Підпільній друкарні ОУН «Прага» в селі Мокротині. – 1941 [1942]). У буремні 1941–1942 рр. Я. Старух написав розвідку «Боротьба з Москвою». Як і попе- редня, вона знову була підпільно видана, що здійснив Іван Король. Організаційний рефе- рент ОУН(Б) Я. Старух працював з Миколою Лебедем (голова Проводу ОУН(Б) на укра- їнських землях), Іваном Климовим («Леґендою», крайовим провідником ОУН(Б) Західних українських земель). Нацисти 3 грудня 1942 р. заарештували Я. Старуха (псевдонім «Си- ній»). У нацистському повідомленні з окупованих територій Сходу № 33 написано, що «у вечірні години 4.12.1942 у Львові вдалося заарештувати керівника відділу пропаґанди го- ловного Центру групи Бандери Старуха, якого називали Синій. Старух для організації роз- робив весь нелеґальний матеріал і виготовляв підбурювальні документи. Він… мав за- ховані серед одягу численні листи, написані на цигарковому папері, які містили важливі відомості про незаарештованих бандерівських функціонерів», – доповідають німецькі звіти (збережено ориґінальний стиль автора – ред.). Я. Старух таки витерпів нелюдські знущання німецьких нацистів. Побратим Іван Шевчук засвідчив: «Старух увесь час планував утечу. [Як] перепа[ло] з тифом і тюремним шпиталем… ходження до фотографії, він постановив використати легшу атмосферу при творенні Української дивізії „Галичина”. Німці виклика- ли вже на розмови Дмитра Грицая, також Я. Старуха… на тему проблем Сходу Європи, ди- візії „Галичина”… Якраз Старух подав… для втечі викликання його та Грицая на підробле- ний папір з ґештапо» (збережено ориґінальний стиль – ред.). План блискуче вдався. Німці 44 щойно третього дня спохопилися, що в’язні втекли. Кость Цмоць з кількома українськими підпільниками – усі добре знали німецьку мову, – були перебрані в ґестапівські мундири, сам «Модест» у мундир офіцера ґестапо, вручав підроблений документ з уповноваженням забрати згаданих в’язнів на «спеціальне переслухання». Як тільки Д. Грицай і Я. Старух пе- ретнули в’язничні кордони – від них пропав слід. Нервово виснажений, з незагоєними ранами, з поперебиваними кістками, Ярослав Ста- рух повернувся в лави українського спротиву. Провід ОУН йому доручає надзвичайно відповідальну справу: забезпечити діяльність підпільної радіостанції «Вільна Україна», прихованої під назвою «Афродита» в бойківських Карпатах. Богдан Старух переказав по- ведінку брата, коли йому повідомили про таке завдання. «Це чудова ідея, – відповідає Ярос- лав, – я це згоблю [він не вимовляв «р» – В. Ш.]. Це вікно в широкий світ, – вигукує Ярослав з великою втіхою, – я вже давно про щось таке думав!». У грудні 1943 р. радіопрограми пе- редавалися три або чотири рази на день, по півгодини, чотирма мовами – українською, ро- сійською, англійською та французькою на коротких хвилях 41–43. Дикторкою української та російської мови була «Зіна» (Валя), а західноєвропейськими говорив «Західний». Десь у вересні-жовтні 1944 р. Я. Старух перейшов до осередку референтури пропаґанди Проводу ОУН на українських землях (очолював його Петро Дужий). Він називався «Зелений Гай» (Бібреччина, села Дев’ятники, Юшківці, Ятв’яги). Приблизно в середині березня 1945 р. в селі Потоці, в криївці референта СБ «Михайла», відбулася друга нарада Проводу ОУН (на українських землях). Присутні – Роман Шухевич, Дмитро Маївський, Дмитро Грицай, Ва- силь Кук, Яків Бусел, Роман Кравчук, Микола Арсенич. На ній проаналізовано становище українців на окупованих Польщею західноукраїнських землях, а Я. Старуха призначено провідником ОУН цих земель. Ранньою весною 1945 р. Я. Старух, Юрій Лопатинський та Гвоздецький перейшли польський кордон. Д-р Петро Мірчук вказав, що Старух був членом генерального секретаріату УГВР, керував політичною координацією ОУН і УПА в закер- зонському краї. У переліку ключових завдань, які перед Я. Старухом поставив Р. Шухевич, було відкриття третього польського підпільного фронту. Недаремно на Посяння зі «Стя- гом» відправився Ю. Лопатинський («Калина»). Уже на початку травня 1945 р. з польським антирадянським підпіллям підписано перемир’я. Я. Старух, переслідуваний польськими окупантами між двома світовими війнами, досяг домовленості українських збройних під- пільних сил «Закерзоння» та польського антикомуністичного підпілля в координації дій щодо спільного ворога. Для скріплення лав у протистоянні польсько-комуністичному тота- літаризмові, «Стяг» – голова Проводу ОУН Західних окраїнних українських земель – ого- лосив накази: «Друзі повстанці, борці революціонери! Стрільці! Бойові друзі!», «На Велик- день» (1945), «В день 23 травня 1945 р. усім, які зі зброєю в руках ідуть шляхом героїв!», «На день 31 Серпня» (1945); «На день Першого листопада!» (1945); відозву «Свято укра- їнської державності!» (30 червня 1945 р.). Тим самим Я. Старух вимагав від побратимів і посестер не складати зброю. В опорі варварському виселенню українців зі споконвічних земель Я. Старух уклав звернення «До цілого культурного світу! Відкритий лист україн- ців, замешкалих за лінією Керзона» (1945 р., мови видання: українська, польська, чеська, словацька, англійська, французька); «Відкритий лист до Війська польського» (1945 р., мови: польська, українська). Україна – у вогні оплакувала знищення надсянської Павлокоми. По свіжих слідах нечуваної жорстокості Я. Старух написав «Нові Лідіце» (1945 р., мови видан- ня: українська, польська, англійська). «З докором Заходу, що про чеські Лідіце знає світ, бо там німці мордували чехів, а за масові вбивства українськ[ого] народ[у] світ мовчить», – чи- таємо в документі. На початку 1946 р. Старух відвідав свою родину в селі Бережниці-Виж- ній. Свіжими слідами в «Тисячі доріг» Марія Савчин дещо описала, почувши про це від свого чоловіка Василя Галаси. Виявляється, після Різдва «Стяг» прийшов з «Орланом». Зразу зарядив будувати бункер… Вони обидва розквартирувалися в хаті… «Стяг» знав, що господарі – його свояки. У їхній родині була спадкова риса – не вимовляли «р». «Стяг», будучи надміру обережним, не признавався, а тітка весь час вдивлялася. Вкінці старенька не витримала, приступила до нього, пригорнула й повними сліз очима промовила: «Слав- цю!» (…) Потім «Стяг» більше не прикидався, вони раділи ним, як рідним сином. За сло- вами Володимира Макара, «Стяг» на терені 19 500 км2 з населенням понад 1 500 000 лю- дей організував досконалу сітку українського підпілля з численними бункерами, складами 45 харчів і зброї, шпиталями, технічними ланками та різними робітнями. Розбудував зразкову розвідну службу, що охоплювала всю територію Польщі, зокрема й Варшаву, його висланці мали доступ до представництв західних держав. В. Кук додав, що в дуже важких і склад- них умовах Я. Старух зумів налагодити політичну та військову діяльність. На цих землях були здібні командири, загартовані в боях повстанці, ідейні, дисципліновані члени ОУН. Старух до небувалих розмірів розгорнув інформаційну і пропаґандистську діяльність. У відповідь на заходи радянсько-польської влади 26 червня 1946 р. Я. Старух уклав документ «Примусове виселення ексц. єпископа кир Йосафата Коциловського та українського духо- венства міста Перемишля». Підпис – «Представники загалу українського населення за лі- нією Керзона» (1946, мови: українська, польська, чеська, словацька, англійська і французь- ка). У жнива 1946 р. Наталка Башук зустрічалася з Я. Старухом. Це був ліс за присілком Мриглодами, коло кринички під горою, яку вкривали зелені буки та смереки (недалеко від його криївки в урочищі «Під горами» присілка Монастиря того ж села Верхрати – В. Ш.). Є підстави думати, що «Стяг» з допомогою Н. Башук відновив перерваний зв’язок Проводу ОУН на Українських землях із Західною Європою. Я. Старух уклав книжку «Новітні вар- вари» (Київ–Львів 1946, видання Організації українських націоналістів, Друкарня ОУН ім. Д. Сурмача). Зміст цієї книжки – «Нові Лідіце», «Знищення українського села Завадка-Мо- рохівська», «Виняток з наказу КП на день 30 червня 1945 р.», «Зізнання вояків польського війська в справі знищення українського села ЗавадкаМорохівська і вимордування населен- ня», «Примусове виселення ексц. єпископа кир Йосафата Коциловського та українського духовенства міста Перемишля», «Друзі повстанці!» (виняток з наказу КП на день 30 черв- ня 1945 р.)» Мови: українська, польська, чеська, словацька, англійська, французька. Поль- ською мовою видав «Krwawym szlakiem stalinowskiej demokracji» (укр. «Кривавим шляхом сталінської демократії»). УГВР 7 жовтня 1946 р. нагородила «Стяга» Золотим хрестом заслуги «За видатні за- слуги для національно-визвольної революційної боротьби Українського народу проти окупантів». Мирослав Прокоп засвідчив, що за кордон потрапили матеріали про терор на українських землях за Сяном, які переслав керівник ОУН і всього визвольного підпілля на Закерзонні Ярослав Старух. Документальну брошуру про це в листопаді 1946 р. уклала комісія, в якій працював М. Прокоп, її передали економічній і соціальній радам при ООН, також до преси (з офіційним зверненням Генерального секретаріату Закордонних справ УГВР). Я. Старух, як стверджує д-р Петро Мірчук, керував фактично… «всією героїчною боротьбою ОУН і УПА на Закерзонню проти польських наїзників. Вони неспроможні були самі здавити опір українського підпілля і в 1947 р. заключили спеціальний військовий дого- вір Польщі з СССР і ЧСР для знищення ОУН і УПА» (збережено ориґінальний стиль – ред.). У розпал Акції «Вісла» «Орлан» (Василь Галаса) добивався відновлення зв’язку з провід- ником «Стягом». Чекав контакту від «Стяга» в домовленому місці, у Перемишлі, правдо- подібно в помешканні «Ярослави» (Анни Кавузи). Десь у другій половині травня приїхала кур’єрка від «Стяга»… Я. Старух викликав «Орлана» до себе на зустріч, щоб обговорити і прийняти остаточне рішення – кому й куди відходити… Перехід «Орлана» до «Стяга» з Пе- ремищини на Любачівщину тривав понад місяць (вийшов наприкінці травня чи на початку червня 1947 р.). На початку липня він дістався до провідника «Стяга». До основного осідку, криївки на терені присілка Монастиря, «Орлана» вже вели безпосередні охоронці – «Чор- номорець» та інші. «Орлан» прозвітував провідникові про ситуацію в південній частині Лемківщини, на Перемищині, доповів, що відправив рейдом чотири сотні УПА Закерзоння під командуванням «Громенка» (Михайла Дуди), «Бурлаки» (Володимира Щегельського), «Ластівки» (Григорія Янківського) та «Крилача» (Ярослава Коцьолка) в Західну Європу. Командувачі приступили до обговорення: як діяти далі. Домовилися, що «Орлан» поверта- ється на Перемищину та передає інструкції тим, хто залишається. На місці вирішує, кого з провідних кадрів відправляти в Україну. Мають залишитися невеликі групи підпільників для утримання зв’язку між Проводом Закерзоння та Україною, закордонними представни- цтвами, українськими підпільниками, леґалізованими в Західній Польщі; задля праці з ди- пломатичними представництвами західних держав, передусім посольствами США й Анг- лії, західними журналістами, моряками в Ґданську. На закінчення провідник повідомив, що залишається з іншими членами Проводу – «Орестом», «Дальничем». Настала важка 46 хвилина прощання. «Орлан» приготувався повідомити про свій відхід за прийнятою фор- мою. Я. Старух перешкодив цьому, він підійшов до Василя Галаси, узяв його руки у свої долоні та сказав: «Дорогий друже! Візьміть моє серце і віднесіть в Україну…»1 17 вересня 1947 р., 1600 і 1700 години, в районі 7472, за польським (комуністичним) донесенням, «ви- крито [криївку] з бандитами. Після [її] заблокування була спроба нав’язати… „переговори”. Бандити не хотіли залишити [криївку], за мить було чути… спів „українського гімну”, далі молитва та вибух міни. [Наступного] дня… видобуто загалом 5 [тіл]… „Стяг” – крайовий провідник, „Змійко” – стр[ілець] охорони „Стяга”, „Ігор” – секретар-машиніст, „Чорномо- рець”… „Донський”…»2. Порівнюючи зі звітом командира батальйону саперів підпоручика Скорупки, спостерігаємо деякі відмінності «17.09.1947 виявлено [криївку] керівника УПА в Польській країні – „Стяга”. Розміщення… на карті 1:100000 смуга М 34–71 на перехресті 76/73. При [її] розмінуванні знято одну комбіновану міну… Друга міна вибухнула. (…) Того ж дня зробили спробу ракетами та вибух[і]в[кою] змусити залогу… здатися, але вона цього не зробила, натомість двоє з них – [і] особистий секретар „Стяга” – намагалися втікати, як тільки вони вискочили… їх застрелили… 18. 09. 47 р. з [криївки] видобули рештки ще 3 зго- рілих на смерть, серед них і „Стяга” … витягнули також цілий мішок документів, списано- го й чистого паперу, 2 радянські ркм, 1 ППШ, 2 десятизарядки й пістолети… 5 друкарських машинок, інше канцелярське та санітарне приладдя, кілька шматків білизняного матеріалу, постіль і кухарськогосподарське начиння тощо»3. Старух, як наголошує М. Прокоп, оточе- ний з усіх боків загонами польських комуністів, у зовсім безнадійному становищі, відки- нув пропозиції ворога капітулювати. До останнього моменту, зі соратниками, захищався і врешті разом з ними загинув з піснею «Ще не вмерла Україна» на устах. Це, треба думати, у переконанні Старуха, було найбільш логічне завершення життєвої епопеї, до якої він ішов у повній свідомості, коли вичерпалися можливості й сили боротися з ворогом. Колектив нашої школи і мешканці нашого села є гордими з того , що Ярослав Старух і його родина були нашими односельцями . Пам›ять про нього увіковічена в селі пам’ятни- ком , який встановлений в центрі Золотої Слободи . У 2010 році відбувалися великі урочистості з нагоди 100-річчя з дня народження великої постатті світового значення Ярослава Старуха . Нехай наша загальнонаціональна актив- ність буде шаною і вдячністю людині , який з любові до свого народу й Батьківщини з гід- ністю віддав за неї своє життя. Література 1. Нестор Мизак «За тебе Україно» -2007.- 452с. 2. Ярослава Гайдукевич «Золота Слобода. Лілея .Тернопіль 2001р. с.181. 3.1. Історія УПА (Автор і видавництво невідомі). - 1990. - 205 с. 4.Галаса Василь. «Дорогий друже! Візьміть моє серце і віднесіть в Україну». [Про останню зустріч «Стя- га» (Ярослава Старуха) з «Орланом» (Василем Галасою)] // Українська ідея і чин. – Львів. – 1998. – № 3. – С. 89–91. Літопис Української повстанської армії… – Том 28. Савчин Марія («Марічка»). Тисяча доріг… – С. 142–154.




Анонси подій

Інформаційні послуги