Роздрукувати

 Кременець -  одне з найдавніших міст Ук­раїни. В руських літописах-згадується вже 1227 р. як добре укріплений град Кам’янець, якого не зміг здобути угорський ко­роль Андрій: «пішов король до Теребовля і взяв Теребовль, і пішов до Тихомля і взяв Тихомль. Звідти ж прийшов він до Кам’янця і бився під Кам’янцем, і багато угрів побили й поранили». Місто входило до Луцької землі Галицько-Волинської держави й було найсильнішим із замків, який ординці не змогли здобути ні 1240, ні 1259 р., і лише 1261 р. Телебуга нака­зав його зруйнувати. У 1349 р. між Литвою і Польщею почалася війна за Галицько-Волинську державу, що за­лишалася без володаря. За мирним договором 1352 р. до поляків відійшла уся Львівська земля, до литовців — Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська, Берестейська землі. Кам’янець уважався спільним володінням, яке надали в управління литовсько-руському князеві Юрію Наримунтовичу, однак із забороною відновлювати йо­го укріплення. Вже наприкінці XIV ст. замок знову відбудували й 1418 р. тут ув'язнили князя Свидригайла, який згодом очолив боротьбу за незалеж­ність Галичини й Волині від Польщі. 1438 р. Кам’янець отримав магде­бурзьке право, дозвіл на створення цехів та вільну торгівлю, будівництво млинів на р. Іква. Найбільший роз­квіт міста припадає на XV—XVI ст. У 1536 р. Сигізмунд І надав Крем’янцю задаткові привілеї, створив тут старо­ство й надав його королеві Боні (во­на володіла ним ЗО років). За Бони замок значно зміцнили, розбудувало­ся й місто. 1568 р. місто отримало ко­ролівський привілей на складування солі з руських жуп, 1572 р. — на два ярмарки, будівництво мосту через Ікву й збирання тут мита. Ці при­вілеї сприяли розвиткові ремесел і торгівлі.

Після Люблінськоїунії 1569 р. Кре­м'янець відійшов до Польщі. В на­ступному столітті в місті збудували Францисканський монастир, муро­вану греко-католицьку церкву, православний Богоявленський монас­тир. 1637 р. митрополит П. Могила надав ставропігію Кременецькому братству, що мало свій шпиталь, школу, друкарню. 1638 р. тут видали славну «Кременецьку граматику». В роки Хмельниччини замок після тривалої облоги здобули 1648 р. се­лянські полки М. Кривоноса, після чого його вже не відбудовували. З 1701 р. в місті з'явилися єзуїти, які 1743 р. заснували тут колегію. Після другого поділу Польщі Волинь 1793 р. захопила Росія, а з 1795 р. Крем'янець, перейменований на Кременець, став повітовим центром Волинського намісництва. 1805 р. Єзуїтську колегію перетворили на гімназію, а 1815 р. на ліцей. Він став найбільшим культурно-освітнім осе­редком Волині, мав чудову бібліоте­ку, ботанічний сад, його викладача­ми були Й. Лелевель, батько поета Ю. Словацького Е. Словацький. Однак після польського повстання 1830—31 рр. Кременецький ліцей за­крили, а приміщення передали ду­ховній семінарії. У 1919—20 рр. за Крем'янець точилися  жорстокі  бої між військами УНР і більшовиками та між польськими й червоними вій­ськами. У 1920—39 рр. входив до складу Польщі, був значним релігій­ним і освітнім центром Волині.

Найдавніша символікаміста невідо­ма. На міській печатці Крем'янця 1649 р. подано історичний символ міста — старовинний замок, поєд­наний з монограмою Ісуса Христа(символом ордену єзуїтів). Цей герб був і на давньому плані міста, що слугував підставою для рекон­струкції герба в середині XIX ст. губернським землеміром. При цьому в горішню частину щита вмістили герб Волинської губернії. Однак у Міністерстві внутрішніх справ проект спростили, залишив­ши лише замок на зеленій горі. Спрощений варіант герба схвалив 1860 р. й Б. Кене. Врешті цей герб із символом губернії у вільному полі затвердили імператорським указом від 31 січня 1874 р.